20 листопада 2026 року в кафедральному соборному Храмі Христа Спасителя в Москві Святійший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил разом із Предстоятелями та представниками Помісних Православних Церков, сонмом архієреїв і духовенства Руської Православної Церкви звершив Божественну літургію. Цього дня Предстоятелю Руської Православної Церкви виповнилося 80 років. Після завершення Літургії Святійший Владика звернувся до учасників богослужіння зі словом.
Ваші Блаженства! Ваші Високопреосвященства і Преосвященства! Шановні високі представники державної влади! Дорогі отці, брати і сестри!
Дякую всім вам за сьогоднішні молитви за мене. Я потребую цих молитов і не хочу приховувати того, у чому глибоко переконаний: значною мірою саме духовна підтримка єпископату, духовенства та нашого віруючого народу допомагала й допомагає мені нести хрест Патріаршого служіння в не найпростіший час нашої історії.
Якщо уважніше поглянути на нашу історію, виникає запитання: чи були в нас справді абсолютно благополучні періоди історичного буття? Адже навіть тоді, коли на чолі країни стояли православні государі-імператори й існував чиновник, покликаний допомагати Церкві, — оберпрокурор Святійшого Урядового Синоду, — часом він замість допомоги створював певні труднощі.
На підтвердження цього можна послатися на слова видатного ієрарха — митрополита Московського Філарета (Дроздова), який, маючи на увазі оберпрокурора, нарікав: «Шпори генерала чіпляються за мою мантію».
Це було за царських часів, коли цар був покровителем Церкви. А потім настали часи справжніх гонінь. Дехто каже, що гоніння на Руську Церкву у XX столітті перевершили навіть переслідування християн за часів Римської імперії. Напевно, це так, адже масштаби гонінь, що обрушилися на нашу Церкву, перевершили всі відомі в історії переслідування християн. Православний народ буквально знищували: люди гинули або в катівнях, де їх розстрілювали, або на засланні та в таборах — від голоду й холоду. Це була якась цілком особлива жертва нашого народу й нашої Церкви, принесена на вівтар Божий у страшному XX столітті.
Після цього Господь прихилив Свою милість до нашого стражденного народу. Якщо об'єктивно оцінити нинішній час, то він є найкращим з погляду церковно-державних відносин, а також підтримки з боку народу, інтелігенції — усіх тих, хто, на жаль, не завжди надавав Церкві підтримку в минулі роки, зокрема й у досить сприятливі часи XIX століття.
Сьогодні сприятливий час. Але його дано нам не для того, щоб ми відпочили й перевели подих, а для того, щоб зосередилися, щоб усвідомили, що цей відпочинок не може бути тривалим. Нерідко з Церквою відбувалося щось таке, що ставило її в несприятливе становище, але водночас це супроводжувалося появою мучеників, сповідників, святих людей, подвиг яких зміцнював віру народу.
Ми не бажаємо ані собі, ані будь-кому іншому жодних страждань, але маємо пам'ятати: якщо, Боже борони, коли-небудь щось станеться, то ми повинні, спираючись на історичний досвід наших батьків, дідів і прадідів, на те, що було дано нам тоді й дається зараз, коли ми щиро звертаємося до Бога з молитвою, іти вперед історичним шляхом, зміцнюючи православну віру в нашому народі, виховуючи наших дітей і молодь.
На нинішньому поколінні єпископату й духовенства лежить дуже й дуже велика відповідальність. Нам із вами важливо усвідомлювати її міру й за жодних обставин не відмовлятися від того жеребу, який Господь нам вручає.
Радію можливості бачити всіх вас! Дякую вам, Ваші Блаженства, єпископату, зокрема тим, хто прибув із-за кордону — з близької моєму серцю Японії та з інших місць, — за ваші молитви, за ваше співслужіння і прошу вас не залишати Патріарха Московського і всієї Русі, наше духовенство й наш народ. Наш народ — справді мученик і сповідник, який витримав найтяжчі гоніння, яких тільки зазнавали християни за всю історію, але який зараз потребує підтримки своїх благочестивих побратимів, духовенства та єпископату, що живуть в інших державах і разом із нами становлять Єдину Святу Соборну й Апостольську Церкву.
Ще раз сердечно дякую всім вам, мої дорогі Преосвященні владики, отці, брати і сестри, за сьогоднішню молитву. Глибоко переконаний, що вона ще більше зміцнила наш єпископат у ревності та готовності продовжувати йти шляхом утвердження православної віри в Росії. Вона, безсумнівно, зміцнила сьогодні й мене, недостойного, і дарує розуміння того, що разом із Руською Церквою сьогодні перебувають і Патріархи, і митрополити, і архієпископи, і духовенство всієї Вселенської Церкви, усього православного світу.
Нехай допомагає Господь усім нам — усім разом і кожному окремо — здійснювати те служіння, до якого ми покликані, покладаючись на милість Божу й щодня просячи в Господа допомоги, щоб гідно звершувалася та місія спасіння людей, яка довірена Православній Церкві. Амінь!
Пресслужба Патріарха Московського і всієї Русі
-
Мистецтво помічати чужий біль
Анастасія Іванова
Усі автори