Увечері 22 лютого 2026 року, в Неділю сиропусну, спомин вигнання Адама (Прощена неділя), Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил молився за вечірнею та очолив чин прощення в кафедральному соборному Храмі Христа Спасителя в місті Москві. Після відпусту вечірні Святіший Владика виголосив проповідь.

Цим богослужінням ми вступили на поприще Великого посту. Піст, як ми всі добре знаємо, є часом самообмеження, пов’язаного з відмовою від скоромної їжі та участі в розвагах. І, звичайно, піст передбачає особливу зосередженість нашої уваги на молитві.

Кожен православний християнин молиться вранці й увечері, але піст є певною вимогою до кожного з нас — оновити своє ставлення до молитви. Не просто вимовляти знайомі слова, а намагатися під час молитви справді звертатися до Бога, нехай і словами з молитовника, а не лише власними.

Адже молитва здійснює зв’язок людини з Господом, і жодного іншого зв’язку з Ним немає. Тільки молитва. І тому зневага до молитви — це певне самокатування. Якщо людина не молиться, навіщо їй узагалі ходити до храму? Якщо вона не молиться, навіщо виконувати якісь обрядові постанови? Якщо немає молитви — щирої, сердечної, сповненої віри, — то все інше — «мідь дзвінка або кимвал брязкітливий» (див. 1 Кор. 13:1), певна обрядовість, яка може комусь подобатися з естетичної точки зору, але навряд чи приносить користь.

Якщо ми ходимо до храму чи читаємо молитви вдома, це означає, що ми беремо участь у молитві. Але молитва не повинна бути лише проголошенням певних слів. Ми повинні зосередити свою увагу. Повинні докласти зусиль. Повинні стати перед лицем Божим — перед нашим Суддею, нашим милостивим Отцем — і звернутися до Нього зі словами, які для нас дуже важливі. Адже ми просимо Його про те, що для нас справді суттєве, без чого жити буде важко.

Таке ставлення до молитви, звичайно, мобілізує людину, хоча нерідко може й стомлювати. Свого часу я запитував афонських монахів: «Ви живете в таких складних умовах — це і піст, і різні обмеження, — а що для вас найважче?» Дуже часто я чув у відповідь: «Найважче — це молитва». І це справді так.

Але якщо людина не має досвіду молитви, вона не може вважати себе віруючою, релігійною. Саме слово «релігія» в перекладі з латини означає «зв’язок» — зв’язок із Богом. А цей зв’язок ми встановлюємо лише через молитву. Немає молитви — немає і зв’язку з Богом, немає релігії. Релігія залишається як певне культурне чи історичне явище, але втрачає всю свою силу. Людина, яка не молиться, марно називає себе віруючою, адже в чому тоді виявляється віра, якщо немає зв’язку з Богом?

Тому ще раз скажімо собі: під час Великого посту, відвідуючи богослужіння чи молячись удома, звернімо особливу увагу на якість нашої молитви. Не потрібно, молячись, намагатися зробити щось неможливе чи накладати на себе надмірні вимоги. Найголовніше — чітко усвідомити, що ми стоїмо перед Богом і що лише молитва поєднує нас із Господом. А якщо молитви немає, то немає й зв’язку, а отже, і релігійного почуття.

Саме це хотілося сказати напередодні Великого посту, бо піст спонукає до молитви. Більшість православних людей відвідують богослужіння і вранці, і ввечері, особливо в перший тиждень Великого посту. А якщо люди зранку працюють і не можуть прийти, то часто приходять увечері, щоб молитися під слова канону святого Андрія Критського. Іншими словами, піст — це час, коли людина, навіть не надто воцерковлена, вважає за необхідне частіше приходити до храму, а отже, частіше возносити до Бога свою молитву.

Але є ще одна дуже важлива справа, яка допомагає людині змінити себе протягом посту, — це стриманість. Саме тому Церква пропонує утримання від певних видів їжі. Хтось одного разу сказав мені: «Яка різниця, що я їм? Головне — не те, що входить у мене, а те, що виходить із мене. Я намагаюся нікого не ображати, не говорити поганих слів — то яке кому діло, що я їм зранку — ковбасу чи хліб?» З погляду світської логіки це наче має сенс. Але насправді це велика помилка, бо утримання від їжі — це накладення на себе певних зобов’язань перед Богом.

Звісно, Богові не потрібні наші пісні дні — Він всемогутній, всесильний, Творець світу. Це потрібно нам. Якщо заради Бога ми обмежуємо себе в тій їжі, до якої звикли й яку любимо, і робимо це не просто так, а вкладаючи релігійний зміст: «Це моя маленька жертва Господу, і я вірю, що Він прийме її й допоможе мені бути ближчим до Нього», — тоді піст набуває справжнього значення. Тому молитва й стриманість є засобами оновлення нашого духовного життя протягом Великого посту.

Чотиридесятниця — це тривалий час, і на одному лише емоційному піднесенні її не витримаєш. Щоб зберегти дисципліну Великого посту, потрібні, по-перше, тверда впевненість у тому, що саме так слід чинити, і, по-друге, розуміння того, що навіть невелике зусилля з нашого боку — утримання від їжі чи відвідування богослужінь — є тим засобом, який може нас, грішних і недостойних, наблизити до Господа і Спасителя нашого.

Молитва, утримання від їжі та від дій, які можуть зашкодити нашому спілкуванню з іншими, — це ті сили й засоби, якими ми маємо озброїтися протягом Великого посту, щоб наше духовне життя і ми самі справді змінилися на краще. І нехай Господь допоможе нам саме так провести поприще Великого посту — в молитві, стриманості, самоконтролі, боротьбі зі своїми духовними слабкостями, — щоб у Світле Христове Воскресіння ми не лише почули радісні богослужбові піснеспіви, а й відчули радість змін у власному житті. Амінь.