Багато святих перед відходом із цього світу втішали людей, говорячи, що чутимуть молитви і прохання навіть після того, як їхня душа розлучиться з тілом.

Блаженна Матрона Московська сказала: «Приходьте до мене як до живої, чутиму вас і допомагатиму». Преподобний Гаврило Ургебадзе теж заспокоював словами: «Не бійтеся: у важкі хвилини я буду з вами і допоможу, хоч ви й не побачите мене».

Так ми, кожного разу звертаючись до святих, сподіваємось, що вони почують нас. І сподіваємося недаремно.

Нещодавно я зустрілася із родичкою. І ось яка почула розповідь:

— Уявляєш, днями ні з того ні з сього така тривога здолала... дивна, безпричинна. Все ніби йде своєю чергою, а тут раз і накрила хвиля занепокоєння. А фізично як важко стало – до запаморочення! Я давай молитися Миколі Чудотворцю: «Святителе, допоможи, сил немає, як важко, і від цього страшно».

Стою посеред вулиці і молюся. Трохи відійшла, рушила далі у справах. Буквально за кілька хвилин на шляху — велика зграя голубів. Птахи шумно злетіли, і я зненацька здригнулася. Раптом підходить чоловік і глибоким, переконливим голосом звертається зі словами: «Ніколи нічого не бійтеся».

Яка швидка відповідь! Лише кілька хвилин тому вона сказала мені страшно і у відповідь так швидко почула: Не бійтеся.

Страх пішов, пішов безповоротно. Ми можемо годинами заспокоювати один одного, але миттєво вилікувати і втішити може лише Господь за молитвами своїх угодників.

Щоразу, коли згадую цю історію, голос тремтить і не можу стримати сліз: на душі стає тепло. Святі знову і знову показують, що вони не герої легенд, а живі люди, їм небайдужі наші великі та малі тривоги, вони бажають нам миру та радості, піклуються про нас, простягають руку, захищають. Їхня досконала любов проганяє наші страхи, і все трапляється за словом Господа Ісуса Христа: «Не бійся, тільки віруй».