Нещодавно я сильно порізала палець. Злякалася звичайно. "Нічого страшного. Зараз опрацюємо, заклеїмо пластиром. Через тиждень заживе. А як інакше?"- сказав мені чоловік. Слова Його мене заспокоїли і я задумалася.

Ось, поранила ти палець. Зазвичай і дивитися на рану страшно. Обробляєш, заклеюєш пластиром. І що далі? А далі - просто чекаєш. Проходить два, три, чотири дні. Залежно від тяжкості травми. Нарешті, не відчуваєш під пластиром болю. Знімати. А там-рожевий шрам. Свіжа шкірка. Через місяць, і цього шраму майже не видно. Або він зовсім зникає.

Відбулася регенерація клітин. Тобто, відтворення. Звичайна справа? Але це ж-справжнісіньке диво! Якщо розколоти камінь, він ніколи не стане знову цілим. А людина як все живе — здатний відновлюватися.

Господь-Творець. Він і цілитель! Знову і знову відтворює пошкоджене в нас. Навіть кістки зростаються. Для нас це-норма. Ми навіть не помічаємо цих процесів. Говоримо один одному: "Поправляйся!». І чекаємо. А Господь діє.

Зачала жінка теж чекає. Так, намагається підтримувати здоров'я свого організму, але вона ніяк не може вплинути на той таємничий і приголомшливий процес, який відбувається в її тілі. Майбутні батьки так і кажуть:»ми чекаємо дитину". Намагаються уявити, які риси від кого з них успадкує нова людина. А потім він з'являється на світ. І це диво з чудес, яке теж сприймається нами як норма.

Норма те, що вранці стає світло. Норма, що знову і знову проходить зима і настає літо. Норма, що в нашому тонкому шарі атмосфери Землі рівень температури такий, що живий організм здатний жити. Норма, що наша їжа росте зовсім поруч з нами.

Ми говоримо: "це природно, що звірі вміють виробляти потомство і піклуватися про нього. Що білки знають, де брати і як колоти горіхи. Кішки вміють себе вмивати, точити кігті. На рівні інстинктів. Але ж хтось ці інстинкти їм дав?»

Минув тиждень. Я відклеїла пластир. Рана зажила. І ось воно-диво! Слава Тобі Господи за створену тобою життя. І за турботу про всіх нас, що живуть на цій планеті!