Духовенство Сурозької єпархії вшанувала пам'ять митрополита Антонія (Блума) в річницю його кончини

4 серпня 2025 року, в день 22-ї річниці кончини митрополита Антонія (Блума), духовенство Сурозької єпархії Руської Православної Церкви звершило заупокійне богослужіння на його могилі на бромптонському кладовищі в Лондоні, повідомляє сайт Сурозької єпархії.

З благословення єпископа Сурозького Матвія панахиду очолив секретар єпархії протоієрей Димитрій Недоступенко. Йому співслужили благочинний Уельського округу архімандрит Данило (Девіс), благочинні Південно-Східного і Південно-Західного округів — протоієреї Віталій Поліщук і Йосип Скіннер, а також клірики єпархії: протоієреї Максим Нікольський і Микола Прескура, ієреї Лазар Джонс і Олександр Капустін, протодиякони Вадим Санцевич і Іоанн Силник.

Заупокійні піснеспіви виконав хор Успенського кафедрального собору Лондона під керуванням Дмитра Тугаринова.

Молитися біля могили пріснопам'ятного архіпастиря зібралися парафіяни, духовні чада і шанувальники митрополита Антонія, які приїхали з різних міст Великобританії та інших країн.

Після закінчення богослужіння найстаріший клірик кафедрального собору протоієрей Максим Нікольський звернувся до присутніх з пастирським словом. Він нагадав про духовну спадщину митрополита Антонія, поділився спогадами і свідченнями допомоги за його молитвами.

Раніше в той же день в кафедральному соборі Успіння Пресвятої Богородиці була звершена Божественна літургія, за якою також підносилися молитви за упокій митрополита Антонія.

Митрополит Антоній Сурозький (в миру Андрій Борисович Блум; 19 червня 1914, Лозанна — 4 серпня 2003, Лондон) — видатний архіпастир Російської Православної Церкви, духовний письменник і місіонер. З 1965 по 1974 рік — Патріарший екзарх Західної Європи. Автор численних книг і проповідей, що вплинули на кілька поколінь православних віруючих як в Росії, так і за кордоном. Особливу увагу в своїх працях він приділяв внутрішній свободі людини, зустрічі з Богом в молитві, справжності духовного життя його філософські погляди поєднували православну традицію з екзистенціальною чуйністю: людина — істота, покликане до зустрічі, любові і преображення. Зокрема, він вважав, що шлях до Бога починається з чесності перед собою і з уважного, співчутливого ставлення до іншого.