Одного разу я подумки засудила приятельку за недолік любові. Ми давно не бачилися до цієї зустрічі. Півтора роки тому вона вийшла заміж, і зараз розповідала мені, як обживається в новій сім'ї, на новому місці, як звикає до особливостей подружнього життя, як вони з чоловіком придумують один одному ласкаві прізвиська і разом ходять на концерти. Серед іншого знайома обмовилася:

- Я ненавиджу прибирати в квартирі. Ідеальний порядок мені не потрібен, а чоловік і сам все вміє.

Я нічого не сказала, але в глибині душі стала засуджувати її. Чоловік адже приходить додому з роботи голодний, втомлений, а вона ... Може бути, і готувати теж не любить?

- Готувати теж не люблю! -- сказала знайома, попередивши моє запитання, -- їжа завжди в холодильнику, можна розігріти. До того ж чоловік готує набагато краще за мене.

"Точно, - подумала я, - тільки про себе думає. І лінива. Мало в ній любові, любов би впоралася з лінню».

Напевно, засудження, що кипіло всередині мене, проявилося на моєму обличчі. Дівчина опустила очі і посумніла. Мабуть, сама розуміла, що недостатньо приділяє чоловікові уваги. А потім промовила напівшепотом:

- Ми півроку тому дитину втратили.

І тут вже соромно стало мені. Адже я всерйоз засудила її: що не вистачає любові у дівчини, не вміє любити. А у неї просто не вистачало фізичних і душевних ресурсів на побут, тому що ще не оговталася від важкої втрати. Адже і так підтримувала чоловіка, як могла: добрим словом, посмішкою, ласкою. Давала стільки любові, скільки могла, а іноді і більше, ніж могла.

Раптово прийшло усвідомлення: грішно, злочинно бути рахівником чужої любові. Вказувати іншим, як правильно чи неправильно любити, рахувати, мовляв, цей любить більше, ця-менше і навпаки... Любов - найсвятіше і справжнє, що є в людині. Але міра і способи прояву любові у кожного свої. Згадала історію про двох лептах вдови з Євангелія від Луки. Напевно, ті фарисеї, що дивилися, як вона опускає в скарбницю дві лепти, теж думали про себе, що недостатньо у бідної жінки любові, тільки про себе і думає.

Так Господь навчив мене, як важливо не рахувати чужі душевні і духовні багатства. Краще звернутися до своїх. І якомога частіше поповнювати Божественну скарбницю.