Протоієрей Дмитро Смирнов на проповіді колись сказав. «Дратівлива людина живе в ілюзії, що для того, щоб на душі стало добре, не повинно бути ніяких дратівливих факторів. Але це самообман. Якщо діти стануть слухняними, як кобри у факіра, то тебе будуть дратувати шкарпетки чоловіка. Якщо чоловік привчиться прибирати за собою, будуть дратувати шпалери і так до нескінченності.»

І дійсно, я задумалася, як часто ми виправдовуємо свою дратівливість як би «неправильним» поведінкою інших. Причому, роздратування стає звичним, щоденним станом душі, яке то і гріхом не здається.

Я також часто ловлю себе на думці, ось, він або вона ввела в спокусу. Але ми ж не у відкритому космосі, де немає людей, предметів... тих самих джерел роздратування. І де це написано, що людина повинна жити в якомусь вакуумі, вічній зоні комфорту, в якій ніхто і ніщо б його не дратувало? Навпаки, як раз, в Новому Завіті написано, що «всяке роздратування і лють, і гнів, і крик, і злоріччя з усякою злістю нехай будуть віддалені від вас».

І«невинне», як часто здається, роздратування стоїть в одному ряду з люттю, гнівом і криком — серйозними гріхами, що роз'їдають і вражають душу! Тому боротися треба зі злом всередині себе. І навпаки, в якості духовних вправ добре все ситуації, які можуть викликати роздратування звертати в привід до прояву терпіння, поблажливості, любові.

Ось тебе зачепили, нагрубили, а ти не роздратувався і не нагрубив у відповідь. Довго чекаєш транспорт-всередині роздратування, а можна звернути цей час очікування в хвилини для молитви. А як часто ми дратуємося на наших близьких, замість того, щоб щодня радіти і дякувати Богові, що вони живі, поруч...

Як хочеться викорінити дух роздратування і не виправдовувати його тим, що хтось не так вчинив, а шукати зло в собі. І можливо, це буде невеликою перемогою з дратівливістю в духовній боротьбі

Программа «Частное мнение» на радио «Вера»: radiovera.ru/greh-samoopravdanija-marija-chugreeva