Сьогодні з балкона побачила я картинку, ніби спеціально зрежисовану для того, щоб про неї розповісти. Ось уявіть: йде по двору чорний кіт, вальяжний красень. Неспішно переходить широку асфальтовану смугу від під'їзду до палісадника якраз на шляху двох хлопців-приятелів. Хлопчакам років по дванадцять, вони їдуть на велосипедах і про щось перемовляються. Побачивши кота, один з них різко гальмує і розвертається. "Я в об'їзд!"- кричить він приятелю. А той широко посміхається і продовжує рух...

Я знаю другого хлопчика. Це Іллюша, старший син моїх знайомих, парафіян нашого храму. Щонеділі бачу я його разом з батьками і молодшими братами на Літургії. І було б дуже дивно припустити, що і він може бути схильним до якихось забобонів. Можливо, він навіть і знати не знає, що комусь нібито не пощастить, якщо Чорний кіт дорогу перейде.

"Ну і хто щасливіший, хто з двох вільніше?"- подумала я, з жалем дивлячись услід Ілюшиному приятелеві. І зрозуміла раптом, що і він мені знайомий саме по храму. Просто постригся коротко, ось відразу і не впізнала...

Та як же можна? І в храм ходити, і чорної кішки боятися?

Але тут же згадала себе багаторічної давності. На початку воцерковлення я якийсь час продовжувала вірити «прикметам». Ніби як,» про всяк випадок", зайвим не буде. Згодом же усвідомила, що це не просто зайве, а принципово не те! Марновірство-віра суєтна, псевдовера, з християнством не має нічого спільного. Забобонна людина відчуває себе приналежним світу, хаотично наповненому небезпеками, і тривожно вдивляється в цей хаос, намагаючись по нібито метафізичним знакам визначити, що робити і як жити. Тривожне існування виходить і, головне, в турботах лише про благополуччя в житті Земної, неминуче кінцевої.

Господь же обіцяє вірним чадам своїм життя вічне, з ним. За цю можливість нам з вами потрапити в Царство небесне Він зійшов на хрест. Знати це і в той же час забобонно побоюватися чорної кішки — значить виявляти маловір'я. А попросту-грішити. Адже і саме слово "гріх «означає в перекладі з грецького» промах«,»повз мету". Якщо мета християнина - життя вічне, то до чого тут якісь мирські страхи?

Дуже сподіваюся, що Ілюшин приятель це зрозуміє, як і я колись. Навчиться жити безстрашно і вільно. Боячись однієї-єдиної речі: гріха, тобто, — відступу від Бога, від його турботи, уваги, любові.

Ми ж знаємо, як ми дороги Господу. Він любить нас безмірно і нескінченно. А якщо нападає на нас часом малодушний страх, коливання у вірі, то згадаємо слова Євангелія: "чи не дві малі Птахи продаються за ассарій? І жодна з них не впаде на землю без волі батька вашого; у вас же і волосся на голові все полічені; не бійтеся ж: ви краще багатьох малих птахів».

Програма «Приватна думка» На радіо «Віра»: radiovera.ru/besstrashie-very-natalja-razuvakina.html