Лукілліан був язичницьким священиком за римського імператора Авреліана (270-275). У старості він переконався в хибності язичницької релігії, всією душею звернувся до віри в Христа Спасителя і хрестився.
Під впливом його проповіді багато язичників стали звертатися до християнства. Тоді іудеї за поширення віри в розіп'ятого ними Христа донесли на Лукілліана градоначальнику Нікомидії Сільвану. Той став примушувати старця повернутися до ідолослужіння. За відмову святому Лукілліану розтрощили щелепи, били палицями і повісили вниз головою, а потім ув'язнили в темницю, де він зустрів чотирьох Отроків-сповідників Христових – Клавдія, Іпатія, Павла і Діонісія. 
Святий Лукілліан переконував їх твердо стояти за віру, не боятися мук і смерті. Через деякий час всі вони були приведені на судилище і кинуті в розпечену піч, але раптово пролився дощ згасив полум'я, і святі мученики залишилися неушкоджені. Правитель засудив їх до смертної кари, відправивши для виконання вироку до Візантії. Святі отроки були усічені мечем, а святий мученик Лукілліан численними цвяхами прибитий до хреста.
Свідком подвигу святих мучеників була свята діва Павла, яка присвятила себе служінню страждаючим за віру в Христа. Вона доставляла їжу в'язням-християнам, омивала їх рани, приносила ліки і ховала тіла мучеників. Після смерті святого Лукілліана і чотирьох юнаків вона повернулася в Нікомідію і продовжувала своє святе служіння. Свята Діва була схоплена і кинута в піч, проте силою Божою залишилася неушкоджена. Тоді її відіслали до Візантії, де Свята мучениця була усічена мечем.