У зв'язку з набранням чинності Законом України від 20.08.24 № 3894-IX «про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», правове управління Московської Патріархії повідомляє, що даний законодавчий акт грубо суперечить нормам і принципам міжнародного права.
Перш за все, Закон № 3894-IX вводить позасудовий порядок накладення заборони на діяльність релігійної організації. Така заборона вже накладена депутатським корпусом на діяльність Російської Православної Церкви на території України (ст.3 Закону). Таким чином, Верховна Рада без легітимної судової процедури, що передбачає гласність, збір і дослідження доказів, участь і змагальність сторін у судовому процесі, вирішила питання про заборону діяльності найбільшої християнської конфесії, оголосивши її «ідеологічним продовженням режиму держави-агресора, співучасницею військових злочинів і злочинів проти людяності» (п.1 ст. 3 Закону). Ця безпрецедентна норма, що принижує гідність мільйонів віруючих, не має аналогів ні в міжнародному праві, ні в закордонному законодавстві.
Важливо відзначити, що заборона діяльності юридичної особи-це крайній захід втручання, якому в демократичному суспільстві передують попередження, штрафи та інші заходи адміністративного стягнення. Всі ці заходи впливу грубо проігноровані українським законодавцем, який обрав крайню форму втручання в життєдіяльність релігійних громад.
Закон № 3894-IX вступає в протиріччя зі ст.35 Конституції України, згідно з якою релігійні організації відокремлені від держави. Цей конституційний принцип передбачає заборону на втручання держави в Діяльність релігійних об'єднань, про що сказано в ст.5 Закону України від 23 квітня 1991 року № 987-XII «Про свободу совісті та релігійні організації».
Принцип "невтручання" означає насамперед автономію релігійних організацій у питаннях визначення власної ієрархічної структури, призначення (обрання) керівних органів. Норми міжнародного права прямо і недвозначно закріплюють дане право релігійних організацій. Однак це право грубо порушено Законом № 3894-IX, який, під загрозою ліквідації, примушує УПЦ змінити власну ієрархічну структуру за формальними підставами «афілійованості» з Російською Православною Церквою. Причому Розділ II нового закону вводить ганебну процедуру публічних усних або письмових заяв керівників релігійних громад про відмову від споконвічної, закріпленої церковними канонами ієрархічної приналежності.
Закон № 3894-IX доповнює Кодекс адміністративного судочинства України нормою, згідно з якою у разі ліквідації афілійованої з Російською Православною Церквою релігійної організації належне їй на праві власності майно передається державі. При цьому ст.9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» доповнено нормою, що зобов'язує державні органи достроково розірвати договори безоплатного користування або оренди з релігійними організаціями, що мають ознаки афілійованості з Російською Церквою. Фактично, новий закон передбачає націоналізацію майна релігійних організацій УПЦ у разі їх відмови змінити ієрархічну приналежність.
Норми Закону № 3894-IX можна порівняти з Декретом Ради Народних Комісарів від 05.02.1918 р. «Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви», який позбавляв релігійні об'єднання прав юридичної особи і оголошував «народним надбанням» належне їм майно. Прийняття декрету, що грубо порушує права віруючих, призвело до кривавої бійні, викликаної примусовим закриттям храмів, передачею їх обновленцям, вилученням церковного майна. Саме до таких наслідків може призвести і Закон № 3894-IX.
Слід також зазначити, що передбачені цим законом підстави ліквідації релігійних організацій не витримують критики. Так, згідно зі ст.5 Закону релігійна організація підлягає ліквідації у разі пропаганди ідеології «русского міра», яка, в свою чергу, визначається новим законом як «російська неоколоніальна доктрина», що має на меті, в тому числі, «поширення канонічної території Руської Православної Церкви за межі території Російської Федерації». Фактично, законодавець розглядає поширення релігійних переконань як підставу для ліквідації релігійної громади.
Реалізація положень Закону № 3894-IX покладена, головним чином, на державний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії. Даний орган, в силу положень нового закону, не тільки визнає релігійну організацію афілійованою з Російською Церквою, але також погоджує «відносини, зв'язки і комунікації» релігійних громад України з Московським Патріархатом. Таким чином, на території України відроджено рудимент радянської епохи – спеціальний держорган у справах релігій, який за часів безбожництва і гонінь на церкву погоджував призначення архієреїв на кафедри, здійснював цензуру церковних видань, регламентував життєдіяльність храмів аж до видачі дозволів на дзвін. Відродження такого державного органу-свідчення деградації українського законодавства про свободу совісті.
В цілому, ставлячи поза законом Російську Православну Церкву, українська влада вступає в прямий конфлікт з усією її повнотою, забуваючи про те, що заборонити діяльність Церкви як конфесії неможливо, оскільки її статус визначається, перш за все, божественними установленнями, і вже в другу чергу – державним законодавством.