Преподобна Меланія, перша з знатних римлянок, «з юних років прагнучи до Христа, жадаючи тілесної чистоти та уражена Божественною любов’ю», народилася в християнській родині. Її батьки – люди знамениті та багаті – бачили у доньці спадкоємицю та продовжувачку роду. У чотирнадцять років Меланія, проти своєї волі, була видана заміж за знатного юнака Апініана.
З самого початку спільного життя свята благала чоловіка жити з нею в чистоті або відпустити її незаплямованою і тілом, і душею. Апініан відповідав: «Коли за велінням Господа ми отримаємо двох дітей у спадкоємці нашого майна, тоді разом відречемося від світу». Незабаром свята Меланія народила дівчинку, яку молоді батьки присвятили Богові. Продовжуючи жити в шлюбі, Меланія таємно носила волосяницю і проводила ночі у молитвах.
Другі пологи Меланії були передчасними та болісними. Народився хлопчик, його хрестили, і він одразу відійшов до Господа. Бачачи страждання своєї дружини, блаженний Апініан молив Бога зберегти життя святій Меланії та дав обітницю провести решту спільного життя в чистоті. Одужавши, свята назавжди зняла шовковий одяг. Незабаром померла їхня донька. Тим часом батьки святих противилися їхньому бажанню присвятити себе Богові. Лише коли батька Меланії спіткала смертельна хвороба, він попросив у них вибачення і благословив слідувати обраному шляху, просячи молитися за нього. Святі негайно залишили Рим, і для них розпочалося нове життя, цілковито присвячене служінню Богові.
На той час Апініану було 24 роки, а Меланії – 20. Вони почали відвідувати хворих, приймати подорожніх, щедро допомагати бідним. Вони обходили в’язниці, місця заслання та рудники, звільняючи нещасних, які там утримувалися за борги. Продавши маєтки в Італії та Іспанії, вони щедро допомагали старцям і монастирям, купуючи для останніх землі у Месопотамії, Сирії, Єгипті, Фінікії та Палестині. На їхні кошти було збудовано багато храмів і лікарень. Церкви Заходу та Сходу отримували від них благодіяння. Коли вони залишили батьківщину й вирушили до Африки, під час плавання почалася сильна буря. Моряки говорили, що це гнів Божий, але блаженна Меланія сказала, щоб вони довірили корабель волі Того, Хто його несе. Хвилі прибили корабель до острова, на якому стояло місто, що перебувало в облозі варварів. Обложники вимагали викуп, погрожуючи місту знищенням. Святі пожертвували необхідні гроші та врятували місто й його жителів від загибелі.
Прибувши до Африки, вони і там допомагали всім нужденним. За благословенням місцевих єпископів вони жертвували на церкви та монастирі. У той самий час свята Меланія продовжувала умертвляти свою плоть строгим постом, а душу зміцнювала постійним читанням Слова Божого, переписуючи священні книги та роздаючи їх нужденним. Вона сама пошила волосяницю й не знімала її.
В Африці святі прожили сім років, а потім, звільнившись, за заповіддю Христовою, від усіх своїх багатств, вирушили до Єрусалима. По дорозі, в Александрії, вони були прийняті святим єпископом Кирилом і зустрілися в храмі зі святим старцем Несторієм, який мав дар пророцтва та зцілення. Старець звернувся до них із словами розради, закликаючи до мужності й терпіння в очікуванні Небесної Слави.
В Єрусалимі святі роздали бідним останнє золото та проводили свої дні в убогості й молитві. Після нетривалої подорожі до Єгипту, де святі відвідали багатьох отців-пустельників, свята Меланія усамітнилася в келії на Оливній горі, лише зрідка бачившись із блаженним Апініаном. Поступово біля її келії виник монастир, у якому зібралося до дев’яноста дів. Преподобна Меланія через смирення не погодилася бути ігуменею та продовжувала жити в усамітненні та молитві
У своїх повчаннях преподобна Меланія закликала сестер пильнувати й молитися, берегти свої думки та перш за все розпалювати любов до Бога й одна до одної, дотримуючись святої православної віри та чистоти душевної й тілесної. Особливо вона наголошувала на послуху волі Божій. Нагадуючи слова апостола, радила дотримуватися посту «не з сумом і не з примусом, бо доброхітних даючих любить Бог». В обителі її стараннями було побудовано молитовню та вівтар, де були поховані мощі святих: пророка Божого Захарії, святого первомученика Стефана та Сорока мучеників, які прийняли страждання у Севастії. До цього часу святий Апініан відійшов до Господа. Преподобна Меланія поховала його мощі та провела близько чотирьох років біля цього місця в пості та постійній молитві.
Свята вирішила збудувати чоловічий монастир на горі Вознесіння Христового. Господь благословив її намір, пославши людину, яка надала кошти на зведення монастиря. Прийнявши їх з радістю, преподобна Меланія за один рік звершила цю велику справу. У зведеному нею монастирі святі мужі неустанно возносили свої молитви Богові в церкві Вознесіння Христового. Завершивши свої труди, свята покинула Єрусалим і вирушила до Константинополя до свого дядька-язичника з надією спасти його душу. По дорозі вона молилася біля мощей святого Лаврентія на місці його мученицької кончини та отримала добре знамення.
Прибувши до Константинополя, свята застала свого дядька тяжко хворим і розмовляла з ним про спасіння душі. Під впливом її слів він зрікся язичництва й помер християнином. У той час багато мешканців столиці були збентежені єретичним вченням Несторія. Преподобна Меланія приймала всіх, хто звертався до неї за наставленням. Багато чудес відбулося за її молитвами.
Повернувшись до свого монастиря, угодниця Божа відчула наближення своєї кончини та повідомила про це священику та сестрам. У глибокій скорботі та сльозах вони вислухали її останні настанови. Отримавши від них молитви та заповівши берегти себе в чистоті, з радістю та піднесенням преподобна Меланія прийняла Святі Таїни й мирно віддала свою душу Господу. Це сталося у 439 році.
Пам’ять преподобної Меланії Римлянки відзначається 13 (31) грудня. Її життя стало прикладом смирення, милосердя, любові до Бога та ближніх. Свята залишила після себе великий спадок у вигляді заснованих нею монастирів, храмів, лікарень і багатьох добрих справ, які нагадують про її велике серце та відданість Богові.