День, коли Юда зрадив Христа, це день особливий. Я недавно в одному співтоваристві читав лекцію про сюжетні повороти в літературі. Такі ключові точки, які змінюють всю подальшу історію. Саме, що "точки", не масштабні баталії, не фатальні зіткнення Добра і Зла, а навпаки, зовсім невеликі вчинки, дії і навіть слова. Випадок з Іудою якраз дуже показовий.

Просто звичайна людина. Просто сказав. Начебто нічого особливого не зробив. Ну, а що? Просто пішов і "заявив". Вчора називав Христа своїм Учителем, а потім вирішив трохи підзаробити. Угода вигідна. Що такого?

Виявилося, що зробив дуже багато. Виявилося – що Угода та-підліша з можливих.

Здається, що ми всі про це знаємо дуже добре. Навіть люди невіруючі знають ту історію, і хоча б раз на рік згадують її на Страсному тижні. І коли починаєш думати про поточні або історичних доленосних поворотах, то знаходиш масу мотивів, схожих на священну історію.

Як і кожне Біблійне слово, цей день і ця "проста дія" нас обов'язково чогось має навчити. Чому? Напевно, ви зараз скажете» не зраджувати«,» не підставляти«, нарешті,»любити Бога і вчителя". Все вірно, але до всього цього хочеться додати ще й – «думати». Думати про слова, дії і вчинки. Думати, до чого може привести наступний крок, висловлене слово, і прохання, і окрик, і наказ. Все це обов'язково матиме наслідки. Ніяких "просто сказав" не існує.

Від усіх таких» просто " випадково висловлених слів або від переконливих промов відбуваються перевороти світового порядку, бурі у відносинах і цунамі в душах людей. Чехов хоч і з гумором писав, А точно помітив – одне грубе слово і ось тобі «невидимі світу сльози». А вже якщо необдуманий вчинок – то, може, і драма на довгі часи, якщо ні на все.

Ось про це б теж треба подумати на Страсному тижні. Хоч і минуло дві тисячі років, нічого ж не змінюється.