Одного разу мені попалася в руки книга Барбари Шер з назвою, яке заслуговує окремої розмови — «мріяти не шкідливо». Багато думок і висновків автора книги мені здалися важливими, наболілими. Особливо зачепили за живе ось ці слова: «Точна, що відображає дійсність похвала — велика рідкість в нашому суспільстві. Але так не повинно бути. Ми всі потребуємо її і раді б її дарувати, та тільки ніхто не пояснив нам, що це добре».

Брак похвали відчувається і в сімейному житті, і в житті офісу. Нерідко похвала не просто відсутня, вона засуджується. Навіщо, наприклад, начальнику хвалити свого підлеглого? Навіщо схвалювати ефективні дії колеги, дякувати за добре виконану роботу? Загордиться ще, перестане викладатися по повній. Ні вже, краще на дрібні недоліки вказати-нехай буде в тонусі!

Батькам теж часом не хочеться хвалити дитину, яка прийшла зі школи з хорошими оцінками. Раптом розслабиться?

Може, тому похмурі обличчя зустрічаються нам частіше, ніж радісні? Може, тому так часто ми втрачаємо натхнення, втрачаємо внутрішні сили? Не живемо, а існуємо.

Упевнений, що похвала в наші дні заслуговує особливої підтримки і... похвали! У щоденнику Святої цариці Олександри Федорівни Романової я одного разу зустрів рядок, яку добре б зробити життєвим девізом: «Людям поруч з нами найбільше потрібна просто доброта». Мені здається, щира, добродушна похвала-це дуже важливий провідник такої «просто доброти».

Программа "Частное мнение" на радио "Вера": https://radiovera.ru/pohvala-pohvale.html