Холодна печера на березі Сіверського озера, що на Білозір'ї, стала добровільним притулком для колишнього настоятеля Московської Симонової обителі священноінока Кирила. Цю глуху Північну пустинь, за переказами, вказала йому сама Пресвята Богородиця в 1397 році. Згодом до нього прийшли учні і тут виріс великий Успенський Білозерський монастир, згодом названий Кирило-Білозерським. Ця обитель не тільки зіграла помітну роль в історії російського чернецтва, а й опинилася в центрі знакових подій російської історії.

1

З Москви - в печеру

Преподобний Кирило Білозерський, сподвижник преподобного Сергія Радонезького, став одним з його старанних послідовників, що виростили чернечі обителі в самих різних куточках Руської землі. У Білозір'ї Кирило відправився разом з побратимом з московського Симонова монастиря ченцем Ферапонтом, який незабаром заснував в п'ятнадцяти верстах від Успенської пустелі ще одну — Богородице-різдвяну. Так виникли два відомих Білозерських монастиря-Кирилов і Ферапонтов.

Перебуваючи на самоті посеред дикого лісу, Кирило зі смиренням переносив тяжкі випробування Північного пустинножительства. А потім навколо нього стали збиратися учні. Незабаром неподалік від його печери, на сусідньому пагорбі була зведена невелика дерев'яна церковця в ім'я Успіння Пресвятої Богородиці.

Син Димитрія Донського питома Білозерський князь Андрій Дмитрович, дізнавшись про місцеву громаду подвижників, щедро жертвував їм образу, книги та інше церковне начиння.

2

«Золотий вік російської святості»

У міру свого розвитку і зростання обидві білозерські обителі стали відрізнятися від інших чернечих громад найсуворішим статутом. У монастирському побуті Кирило був вимогливий до своїх учнів так само, як до самого себе.

У суворих умовах самообмеження все послуху здійснювалися братією строго в мовчанні. Будь-які спиртні напої в обителі були поза законом, і це правило потім успадкував Статут Соловецького монастиря. Згодом, після смерті Кирила в 1427 році, дух суворого чернецтва і особливі порядки Білозерської братії запозичили через його учнів та інші обителі Північної Русі.

За висловом історика і публіциста Георгія Федотова, XV століття стало «Золотим століттям російської святості«, коли кинувся»духовний потік з Трійці-Сергія: на південь, в Москву, в її міські та підмосковні монастирі, і на північ, в Лісові пустелі по Волзі і в Заволжя». Російською Півночі в цьому потоці ключову роль тоді грала якраз Кирило-Білозерська обитель. Серед учнів преподобного Кирила були такі ченці-подвижники, як Ніл Сорський, Корнилій Комельський, Ігнатій Ламський, Олександр Ошевенський. Кожен з них згодом заснував свою обитель, де дотримувався Статут Кирила Білозерського.

3

Повернути князя на трон

У 1447 році в монастир приїхав помолитися великий князь Василь Васильович, законний спадкоємець Московського престолу. Незадовго до цього його двоюрідний брат Дмитро Шемяка, самочинно захопив владу, уклав його в неволю і силою вибив клятву про відмову від великокнязівського трону. Це зобов'язання тіснило совість Василя Васильовича, перешкоджаючи йому виконати Народну волю і повернути собі законний престол.

Ігумен Кирилової обителі Трифон своєю духовною владою звільнив великого князя від клятв, вибитих силою. Він благословив його очолити ополчення і відновити справедливість, що незабаром і було зроблено.

З тих пір великий князь з трепетом ставився до братії Білозерської обителі, щедро їй протегував і навіть запросив сюди духовного письменника Пахомія Логофета, щоб той склав житіє преподобного Кирила. Тут працював ще й інший вчений чоловік-старець Єфросин, який остаточно відредагував «Задонщину» (пам'ятник давньоруської літератури XV століття, що оповідає про перемогу князя Дмитра Донського в Куликовській битві 1380 року).

4

Розквіт монастиря

Після пожежі в 1497 році в монастирі почали будувати кам'яні будівлі, і першим був зведений Успенський собор. До цього часу в обителі зібралася багатюща бібліотека, яку вдалося вберегти від вогню, і монастир став найбільшим книжковим центром Заволочья (так на Русі називали за старих часів північ). До початку XVII століття в монастирській бібліотеці було вже 2029 рукописів!

У XV столітті в обителі була зведена кілометрова неприступна кам'яна стіна з вісьмома вежами і трьома воротами. В цей час ні в одному монастирі Російської Півночі не було стільки кам'яних будівель! У XVI столітті обитель розширилася ще більше і розділилася на дві частини — велику Успенську і малу Іванівську на горі. До XVII століття під Кирило-Білозерським монастирем утворилася велика слобода з служивих і майстрових людей, а за обсягом земельних вотчин він поступався тільки Свято-Троїцькому Сергієву монастирю.

5

Обитель царів. Обитель опальних

Спочатку багатство і зростання Білозерської обителі забезпечувався за рахунок самих високопоставлених покровителів. У 1528 році її відвідала великокнязівська пара — Василь III і Олена Глинська, які гаряче молилися преподобному Кирилу про дарування спадкоємця. Молитви були почуті, і у них незабаром народився син Іоанн, майбутній грізний цар. На знак подяки великий князь щедро облагодіяв білозерців, і незабаром на його кошти тут виросли дві кам'яні церкви — в ім'я Архангела Гавриїла і на честь Іоанна Предтечі.

Сам цар Іоанн Васильович все життя гаряче любив Кирилову обитель, бував тут не раз і одного разу пожертвував їй небачену на ті часи суму — 24000 рублів. Тут він мав намір навіть постригтися в ченці, але зробив це перед самою смертю на Московському подвір'ї від священика Білозерського монастиря.

Тісні келії Кирилової обителі стали місцем заслання опальної знаті не тільки в епоху опричнини. У різні часи тут містилися в неволі, наприклад, гнані бояри Володимир і Михайло Воротинські, Іван Хабаров, Василь Собакін, московський митрополит Іоасаф, Патріарх-реформатор Никон, Іван Шуйський, касимовський князь Симеон Бекбулатович…

6

Смута і після неї

У Смутні часи Білозерська обитель відправляла ратних людей з числа своїх трудників на боротьбу із загарбниками, а з її скарбниці виділялися чималі кошти для народного ополчення. Водночас далекоглядна братія ретельно готувалася до оборони від навал польських загонів та їхніх поплічників. Ченці закуповували в Вологді і Архангельську порох, свинець, самопали і пищали. В результаті в 1612 році ченці успішно відбили три ворожі атаки, і Кирилів монастир став єдиною обителлю на російській Півночі, яку не вдалося розорити інтервентам. Після Смути вона продовжувала благополучно рости і розвиватися.

У XVII-XVIII століттях братія Кирилова монастиря допомагала будувати Іверську обитель на Валдаї і працювала при відновленні Валаамської. У 1722 році Білозір'я відвідав імператор Петро I його дружина імператриця Катерина I.

7

Занепад

Поступовий занепад монастиря почався з 1764 року після указу Катерини II про секуляризацію церковних і монастирських земель. Втративши селян і вотчин, колись багатюща обитель розоряється і занепадає. У 1776 році Монастирська слобода офіційно перетворена в місто Кирилів.

З приходом більшовиків в 1918 році тут були розстріляні останній настоятель монастиря архімандрит Анастасій і місцевий єпископ Варсонофій. Нова влада скасувала обитель, а святі ікони, церковне начиння і унікальна бібліотека надійшли в розпорядження столичних музеїв. Більшість старовинних споруд збереглися до наших днів завдяки відкриттю в 1924 році в розореному монастирі Кирило-Білозерського музею-заповідника.

8

Відродження

У 1997 році частина території обителі була передана Вологодської єпархії. У тому ж році в храмі над труною преподобного Кирила Білозерського вперше за багато років була відслужена Божественна літургія. В даний час відроджена Кирило-Білозерська чоловіча обитель продовжує відновлюватися, але до колишньої величі ще далеко.

Адреса: Вологодська обл., м. Кирилов, Кирило-Білозерський монастир. Дістатися до міста Кирилова можна на рейсових автобусах з автовокзалів Вологди або Череповця.

Денис Халфин

Оригинал статьи: https://sever.foma.ru/kirillo-belozerskij-monastyr-kak-iz-peshhery-odinokogo-monaha-vyrosla-velikaja-severnaja-obitel/