На все літо ми з дітьми їдемо в село. Серед дачників різних мастей наша сім'я-єдина багатодітна.

Я з дивовижною постійністю чую одні й ті ж банальності:

- Ну, ви даєте! У наш-той час…

- І як ти справляєшся з такою оравою? Я просто не уявляю…

- Виходить молодшим хоч зрідка-то час приділяти?

Одна знайома навіть у мого батька примудрилася поцікавитися, як він себе відчуває в ролі Діда стількох онуків. І в голосі явно відчувалося легке співчуття: мовляв, дочка-то Ваша не рехнулась чи випадково…

Мені регулярно доводилося відповідати на питання малознайомих людей, бажані у нас діти або ж ми просто не зважилися на аборт.

Нещодавно я підловила себе на малодушному бажанні відсиджуватися за високим парканом і по можливості рідше контактувати з сусідами. Чоловік одного разу помітив, що в нашій країні не соромно бути гомосексуалістом, буддистом, займатися йогою – але якось ніяково бути багатодітними. Навіть до п'яницям чомусь ставляться іноді з більшою симпатією, ніж до багатодітних батьків.

Одна жінка, яка в 90-ті виховувала п'ятьох дітей, одного разу зізналася мені, що часто в спину їй летіли матюки лайки. Мабуть, в ті роки багатодітність стійко асоціювалася з неблагополуччям і асоціальністю. Сьогодні до багаточаддя ставляться не так агресивно – очевидно ж, що народжують молоді, непитущі, в повноцінній щасливій родині. Але все ж деяка настороженість залишається: хто ці диваки, які не регулюють свою народжуваність житловими умовами і рівнем достатку?

І ось так ніби ходиш, як дракон про трьох головах, смиренно терплячи нетактовні погляди і питання. Так, ні-ні і підловиш себе на внутрішній гордовитості.

Що чекаєш особливого до себе поблажливого ставлення. Виправдовуєш кількістю дітей безлад в будинку, лінощі в молитві, нестриманість і дратівливість. Особисто мене від цього чудесного образу виліковує наш міський храм: у Іванових п'ятеро дітей, у Петрових шестеро, а Сидорови восьмого чекають. Приїдеш і тут же зрозумієш, що у тебе звичайнісінька сім'я, нітрохи не багатодітна. І соромно стає скаржитися, виправдовуватися і виховувати дітей «упівсили».

Бог нікому не дає Хреста важче, ніж ми можемо понести. І коли здається, що діти «з рук геть» і «сил моїх більше немає», корисно буває згадати, що на свої сили-то якраз і не треба дуже вже розраховувати.

Коли хворіють діти – а вони мають дивовижні здібності хворіти все відразу або по черзі-Материнські ресурси стають воістину невичерпними. Ми можемо добу безперервно не їсти, не спати, терпляче переносити капризи і істерики, не дратуватися і все покривати любов'ю. Чи не в тому секрет, що в ці дні ми трохи старанніше молимося і більше покладаємося на Господа? Визнавши свою безпорадність і звернувшись до Творця, ми отримуємо і сили, і терпіння, і фізичну витривалість.

Мені здається, що багатодітність – це якраз питання довіри подружжя один одному і Богу.

Мене не один раз запитували, що я буду робити з великою кількістю дітей «якщо що»: якщо кине чоловік, якщо не стане здоров'я, якщо звільнять з роботи... Легко говорити, коли ти не опинився в такій ситуації. Але мені здається, що я буду просто просити Бога – дати моїм дітям одяг і їжу, сили прожити день, гідну роботу. Стукати і стукати, поки мені не відчинять. А для сьогоднішнього дня достатньо своїх турбот. Адже багатодітні - це не інфантильні божевільні, які зовсім не дбають про майбутнє, не каста «обраних». Це звичайні люди, які люблять один одного, своїх дітей, намагаються жити з Богом і в усьому йому довіряти.

Оригинал статьи: http://portal-logos.ru/index.php/deti-i-vospitanie/deti-i-vospitanie/item/4980-aksiomy-mnogodetnosti